Степова майстриня

0
112
views

Так у селі Новодмитрівка Друга ласкаво називають просту сільську жінку, яка майже п’ятдесят років  тому приїхала з Полісся на  Наддніпрянщину, в таврійський степ,  і залишилася тут назавжди.

Марина Сергіївна  Алєксєєва  народилася  20 липня 1955 року  в поліському   селі Великий Скнит  Славутського району Хмельницької області.

Вишивання увійшло в її життя з самого дитинства, бо в селі, де вона жила, не було жодної хати не вбраної рушниками.

 Десь у 7-8 класі  прийшла Марина  до сусідки Ніни Адамівни Мартинюк в гості, а вона якраз вишивала. У неї було багато  гарних вишивок.

«Мені так захотілось  вишивати. Я прийшла додому, знайшла нитки, тканину. Мама  гарно вишивала, але  їй  ніколи було мене вчити, бо була велика родина, господарство і  вдосталь часу для творчості не вистачало.

 Ніна Адамівна стала моєю вчителькою і натхненницею з вишивання».

Закінчивши  школу, поступила Марина Сергіївна   в Скадовський сільськогосподарський технікум на Херсонщині. Почала навчатися професії агронома. Закінчила технікум з добрими оцінками.

 Заміж вийшла, двоє дітей треба було ростити. Не до вишивки було. Двадцять чотири роки  відпрацювала в радгоспі «Чапаєвський».

«Взялася знов за вишивання у 1994 році. Захопилася цією справою надовго, бо  зрозуміла, що вишивання приносить не тільки задоволення, естетичну насолоду іншим,  а ще й чудово заспокоює, урівноважує, а інколи і стає душевними ліками. Адже доля  моя, як вишитий рушник, не завжди квітла яскраво, було, що сльозило і темними кольорами.

     Одна з найперших моїх  вишивок  – це “Піони”. Дуже  люблю квіти, тому вони часто зустрічаються на моїх вишивках».

Найбільше Марина Сергіївна  вишила рушників.  На стіні висить рушник,  тридцять п’ятий за рахунком.

«Є люди, які вишивають для себе, а я  вишивки  роздаровую  рідним, друзям, знайомим. Вишиваю на замовлення. Скільки вишила, вже і не пам’ятаю».

Марина Сергіївна розповідає, що  необхідно знати, перш ніж сісти за вишивання: «Перш за все треба вміти користуватися голкою. Голка для вишивання не така, як всі голки. Вона має тупий кінець. І тканина повинна  бути спеціально для вишивання, лляне полотно чи бавовняна тканина або канва.  Є різні нитки для вишивання: муліне, акрилові, а я вишиваю шерстяними кольоровими нитками. В роботі буває шість голок з різними за кольором нитками. Візерунок для вишивки треба вивчити. Коли є час, вдень чи увечері, я роздивляюсь візерунки, запам’ятовую. Все у вас, дівчатка,  одержиться, якщо будете працелюбні і матимете терпіння».

Марина Сергіївна  купує спеціальні журнали  для вишивальниць з візерунками, картинами,  а ще передплачує газету «Все для жінок», де також  друкують  картинки для вишивок. Вибирає те, що до душі, а потім  залюбки береться за вишивання.

    Найулюбленіший вид вишивання – це вишивання хрестиком.  Пробувала Марина Сергіївна  вишивати гладдю, але все – таки віддала перевагу  вишиванню хрестиком.

На запитання, скільки часу витрачаєте на одну вишивку, Марина Сергіївна відповіла: «Все залежить від того, що вишиваєш? Наприклад, рушник вишиваю місяць – півтора. А ще  залежить  від вільного часу, настрою і бажання».

    Ми поцікавились, а що  значить для  Марини Сергіївни вишивка? «Для мене вишивка – задоволення, відпочинок, душевний спокій. Коли беру в руки голку, ніби поринаю в інший світ. Можу  забути про обід, засидітися до пізньої ночі. Люблю створювати щось нове, оригінальне».  

    Надбання майстрині – це серветки, рушники, сорочки, скатертини, наволочки, панно,  ікони.  У творчому доробку нараховується більше сотні робіт. І захоплюють вони не лише своєю красою, а й особливістю майстрині вправно працювати.

    У вільний час  до нашої вишивальниці приходять онуки і вона потроху навчає їх  вишиванню. Запрошують Марину Сергіївну  і  в школу, щоб провести  майстер – клас  з вишивання.

«Вишивання – особливий процес. Я повністю поринаю у нього, отримую від цього задоволення і вкладаю у кожен стежок свою любов», – ділиться Марина Сергіївна.

      Дівчатка поцікавились: «Чи вишиваєте Ви ікони ?». «Так. Вишиваю.  Сину подарувала ікону “Божа Матір”, сестрі,  Валентині Осіпчук подарувала, вислала своїй  подрузі – однокласниці ікону. Ось і вдома у мене є. А  вишивати ікони під силу не кожному. Просто так, як картинку, ікону не вишиватимеш. Потрібна готовність і відчуття чогось сакрально-духовного. Як би там не було, потрібно знати й розуміти таке мистецтво. Тут, мабуть, є ще й свої правила».

  У селі знають, що Алєксєєва М.С. добре вишиває, то й звертаються до неї, щоб замовити  рушник на весілля дітей або на випускний вечір в школу, чи то вишиванку на свято.  Минулого року Марина Сергіївна вишила два рушники своїй однокласниці для її дітей на весілля, в церкву вишила три рушники.

    Зараз  має  замовлення:   рушник для дитячого садочка в Скадовському районі.

Серед рушників випускників Новодмитрівської школи  є  рушники, вишиті Алєксєєвою М.С.(2013, 2018, 2020, 2021 років).

Рушники  Марини Сергіївни  прикрашають ікони в Святоіллінській церкві  села Новодмитрівка Друга.

         Вишивку “Божа Матір” вишила для  сина  Олександра і невістки Марини , як оберіг сімейного затишку, любові.

З любов’ю  Марина Сергіївна вишила  сорочки  і подушечки  з іменами  для онучат Віки і  Микити.

         Вишивку на патріотичну тему з гербом України  і сорочка з трояндами для невістки – вчительки Марини Василівни Алєксєєвої.
Вишиту  білу сорочку –  для онука Володимира.

Скільки любові й тепла було закладено у весільний рушник, вишитий  на честь одруження онука Володимира Алєксєєва.

         У  колег по роботі народжувались онуки і Марина Сергіївна  кожній дитині напам’ять вишивала дарунок з надписом   імені, дати народження, ваги, зросту дитини.

Разом з Осіпчук В.М. Марина Сергіївна пропрацювала в магазині «Анастасія»    16 років.

Привертає увагу  вишивка “Маки”. Зображені на картині польові маки настільки видаються справжніми, що, здається, відчуваєш їх аромат.

Марина Сергіївна вишила портрет Т.Г. Шевченка і подарувала його в шкільний музей, який урочисто відкрили 07 травня 2018 року після реконструкції.


         Алєксєєва  М.С. бере участь у сільських і районних виставках народної творчості, де  чільне місце займають її вишивки.

І це ще не всі  грані таланту Марини Сергіївни. Вона –  активна учасниця вокального ансамблю «Намисто» Новодмитрівського Будинку культури. Разом з колективом брала  участь у міжнародному фестивалі “Душа півдня” на   Зелених  хуторах Голопристанського  району,  на свята  виступає з ансамблем  на сільській сцені.  Разом з колективом виступала  на святі села в селі Любимівка.

Для презентації Новодмитрівського Будинку культури на районних заходах,  Алєксєєва М.С. вишила на полотні герб громади і назву села Новодмитрівка Друга.

На запитання юних екскурсоводів шкільного музею: «Що для Вас  значить  вишиванка?», Марина Сергіївна відповідає «Вишиванка –  це український символ краси, це унікальна і невід’ємна частина України, як її прапор, як герб. Я дуже люблю свою країну і , звичайно, люблю вишиванки».

Дуже приємно було поспілкуватися з Мариною Сергіївною в теплій домашній обстановці. Навкруги вишивки радують око своєю барвистістю, ікона  у вишитому рушничку,  фото  дітей та онуків, квіти на столі… А ось  щедра господиня принесла гарячий чай і свіжовипечений пиріг, щоб пригостити  нас, гостей. Ми дуже вдячні Марині Сергіївні за цікаву зустріч, бажаємо їй здоров’я, сил,  наснаги на многії літа, щоб  ще довго радувала земляків своїми  вишивками.

Члени гуртка «Юні екскурсоводи» Новодмитрівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

та керівник Дереза Г.О.