Педагогічна слава Агайманської ЗОШ І-ІІІ ступенів

0
295
views

На півдні Херсонської області розкинулося старовинне село з незвичною назвою «Агаймани». Першими поселенцями на території, яку займає сучасне село, були чернігівські козаки, а потім тамбовці, новгородці, курди і інші. Істрія поселення веде свій лік з 1807 року (в цьому році селу виповнилося 214 років). Змінювалася не раз назва села , проте Агаймани були відомі по всій області саме з такою назвою, а люди – агайманці. Жителі села завжди відзначалися своєю працелюбністю, на його території мирно вживалися різні національності.

Історію села Агаймани творили люди різних професій. Одна з них – учитель.

«Учитель – майстер життя», – кажуть у народі. Основне його завдання – навчити дітей жити, бути людьми на землі.

Моя розповідь про одного з таких майстрів Агайманської ЗОШ І-ІІІ ступенів – Негуляєву Віру Сергіївну.

Віра Сергіївна, на сьогоднішній день, знаходиться на заслуженому відпочинку, але в селі її згадують як справжнього майстра своєї справи, фахівця високої культури. Хоча вчителька багато років тому пішла зі школи, та досі не байдужа до успіхів та проблем своїх колег.

Кажуть, що учительська професія для обраних людей. Бо ж яку витривалість, яку душу потрібно мати, аби стати перед прицілом сотні допитливих дитячих очей і вести дітвору до країни знань. Яка щаслива вчительська доля… Бо ж саме їй даровано заглядати у минуле, жити в сьогоденні, прокласти місток у майбутнє.

Негуляєва В.С. народилася в 1934 році в селі Агаймани. Професія вчителя манила її з дитинства. Вона дивилась на своїх мудрих вчителів і тільки могла мріяти про цю професію. Закінчивши у 1952 році школу, дівчина не стояла на роздоріжжі у визначенні майбутнього життєвого шляху, а твердою ходою йшла до своєї мети – бути вчителем. Вступила до Херсонського державного педагогічного інституту на фах «Українська мова та література». Роки були важкі, а з агайманських степів до міста Херсона відстань була немала. Добиратися до міста доводилося на чому Бог послав. Але всі ці труднощі, як згадує Віра Сергіївна, не помічалися, бо була молода, завзята і горіла своєю мрією.

Швидко промчали студентські роки. Хотілося вчительці працювати в рідному селі. Однак, незважаючи на те, що в Агайманах на той час було декілька шкіл: початкові, неповні і одна середня школа, отримати роботу не вдалося. Тож з великим завзяттям поринула в діяльність старшої піонерської вожатої в середній школі в Новотроїцькому районі. Це був дуже гарний старт: вона змогла показати свої організаторські здібності, проявити творчість, та найголовніше те, що Віра зрозуміла – її мрія втілюється в життя. Серце молодої вчительки було переповнене любов’ю до галасливої дітвори, яку вона пронесла через всю свою трудову діяльність.

А душа рвалася до рідної оселі і рідного села. Пощастило… Звільнилося місце вчителя української мови та літератури в Агайманській школі. Отримавши запрошення, зібравши свій нехитрий скарб, чемно попрощавшись з дітьми, колегами, які були її наставниками на перших кроках самостійності у педагогічній діяльності, приїхала до рідного села.

А роки, як птахи, все летіли і летіли… Вийшла заміж, народила діточок. Молодша донька, Дяконенко Інна Дмитрівна, продовжує справу своїх батьків, творчо працює у рідній школі вчителем початкових класів. Її батько, Дмитро Миколайович, також був вчителем.

Віра Сергіївна цілком заглибилась у «країну» своєї професії. За роки роботи в школі вона пройшла майже всі щаблі кар‘єри. Часто говорила колегам, що вчитель – це актор, але його слухачі і глядачі не аплодують йому; він скульптор, але його роботи ніхто не бачить; він лікар, але його пацієнти не завжди бажають лікуватися…

Колеги дивувалися, звідки у Віри стільки сил? Приходила рано, а йшла додому майже остання. Звідки черпала натхнення, де брала неповторні ідеї?

Вчителька згадує, що робота була тяжка: заняття в дві зміни, плани, оцінки, журнали – все це хіба залишає час на перепочинок, на сім’ю? Та як би не було важко, за порогом школи залишалися всі тривоги, сумніви, негаразди, а до дітей ішла з піднесено налаштованою душею. Сили черпала у співпраці з чудовими колегами, у творчих поїздках.

Віра Сергіївна – людина, яка вчила серцем, а не чітко за підручником, знаходила особливий підхід до кожної дитини, могла розгледіти творчий потенціал кожного учня. Їй все добре вдавалось: опрацювати запланований матеріал, підтримувати дисципліну в класі, де навчалось ,щонайменше, чоловік з тридцять, справедливо оцінити кожного, та ще й зробити урок цікавим і захоплюючим. А це, погодьтеся, далеко не проста справа.

Знову спогади Віри Сергіївни….

Вечорами стара одноповерхова школа світилася вікнами допізна. Працювали шість днів на тиждень. А в суботу, як завжди, проходили предметні свята, вечори відпочинку, працював театральний гурток.

Вчителі йшли додому вже поночі, по глибоких вибоїнах на дорозі. Та ніхто не скаржився, а гомін ще довго не вщухав: продовжували обговорювати шкільне життя, ділитися новинами, планами.

Віра Сергіївна була незмінним організатором цікавих справ у школі. Екскурсії до Криму проходили щорічно, а їздили на відкритих машинах. Були екскурсії до різних міст. Завжди вчителька була керівником групи. Однією з найбільш пам’ятних подій в житті Віри Сергіївни став приїзд, в рамках дружби районів, групи педагогів і дітей з Чечено-Інгушетії. Це була подія важлива для всієї області, незабутні дні, наповнені виступами, концертами, виставами для гостей. Не забарилося запрошення і від колег з Чечено-Інгушетії. Група учнів і вчителів школи помандрувала у далекий край. Бути керівником групи знову довірили досвідченому вчителю, який здатен був достойно представити Херсонщину. Цим вчителем була Негуляєва В.С.

 Яка чудова атмосфера панувала! Зустрічали агайманців як рідних. Кожен день був заповнений цікавими екскурсіями, відвідуванням визначних місць столиці Інгушетії міста Грозно. Та найбільше кавказців вразили мелодійні, душевні українські народні пісні, які щовечора, сидячі біля вогнища у підніжжя гір, заводила голосиста вчителька зі степового українського села. Все пережите за життя: і радість, і біль, і любов, і журбу та надію вкладала вона у ті пісні. А діти, пишаючись своєю голосистою наставницею, підспівували їй.

Життя Віри Сергіївни не було легким. Все в ньому було, бо працювали у важкі часи. Але школа для неї, як і для всього педагогічного колективу, була другою домівкою.

Час був нелегкий, а жили радісно і з надією. Радгосп став рентабельний, село розросталося. Після школи працювати в рідному селі залишалася молодь. Народжувалось і підростало нове покоління агайманців. За ініціативою тодішнього директора школи, легендарної Володіної Олени Олександрівни, яка побувала в Києві в Міністра освіти, збудували нову триповерхову школу. В 1977 році вона привітно відкрила двері для всіх дітлахів села. Обживала її шкільна громада з радістю, не шкодуючи сил і часу: розбивали клумби, садили дерева, кущі.

Кожний завідувач кабінетом чаклував над своїм кабінетом, роблячи його неповторним, затишним. Школа зустрічала всіх світлом, теплом, розкішними класними кімнатами, чудовою спортивною залою, актовою залою, їдальнею, світлими і сонячними коридорами.

В новій школі Віра Сергіївна декілька років пропрацювала заступником директора з виховної роботи. А потім аж до пенсії (1989 р.) була наставником педагогів, займала посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. Свою роботу спрямовувала в основному на підвищення педагогічної майстерності колег. Чітко тримала руку на пульсі життя школи.

Для Віри Сергіївни, як керівника, була притаманна така риса, як проникливість. Вона могла помітити проблеми, турботи вчителя, учня. Вислуховувала кожного, давала пораду, разом знаходили відповідь на найскладніші запитання. Відмінні її риси – це постійний саморозвиток і розширення власного кругозору, удосконалення методів роботи. Віра Сергіївна була керівником предметного методоб’єднання школи, району, двічі обиралася головою профспілки школи. Тож не дивно, що маючи таких педагогів, наш заклад освіти до 1995 року мав звання «Зразкова школа».

Віра Сергіївна працювала не тільки з дітьми, а й їх батьками. Мабуть, всім відомо, що дитина вдома проявляє себе не так, як у школі, бо у колі рідних немає конкуренції, невпевненості, відсутнє бажання показати ровесникам, що ти кращий, розумний. Саме це і бачила Віра Сергіївна, робила усе, щоб дитина реалізовувала себе гідним чином. Намагалася донести батькам проблеми дитини у спілкуванні з ровесниками, щоб разом виростити сильну, порядну особистість.

Для багатьох колег Віра Сергіївна була прикладом справжнього педагога, який любив свою роботу, ставився до неї відповідально, творчо. Такою її знають і пам’ятають вчителі, вихованці. Для нас вона була і залишилася сильною, впевненою і готовою слухати, вирішувати проблеми, відданою роботі людиною, відповідальною за учнів навіть тоді, коли від неї цього не вимагали. Не дивно, що її колишні учні, приїжджаючи в рідне село, поспішають до свого улюбленого педагога.

Багато нагород має Віра Сергіївна, жила вона і працювала в ХХ ст. і винагороди відповідні епосі, але вони характеризують не епоху, а вчителя, його працю:

– Нагороджена медаллю «За доблесну працю», 1970 рік.

– Відмінник освіти СРСР, 1986 рік.

– Відмінник народної освіти УРСР,1984 рік.

– Переможець соціалістичного змагання, 1973 рік.

– Нагороджена двома Міністерськими грамотами УРСР, 1977 року та 1979 року.

Та найвища винагорода для Віри Сергіївни, як і кожного педагога, буде гідний учень, що може, колись, перевершити самого вчителя.

Професія вчителя цікава, творча і водночас важка, але бажання працювати заради майбутнього повинно цінуватися і в наш час, так само сильно, як і в часи просвітництва, адже місія вчителя не змінилася й у наші дні. Підбадьорююча усмішка вчителя нехай підносить дитину до небес, надихає, наснажує: тим, чия турбота, часто залишається без відповіді, але ніколи не полишає вихованців; тим, чиї сльози ладні змусити плакати, їх чиї очі будуть згадуватись їм усе життя.

Святі слова І.Франка: «Школа – вчителем стоїть».

«Допоки будуть вчителі виховувати дітей віддано, віддавати їм тепло своїх сердець і душ, то нація українців буде жива і нехай навіть роки не зітруть пам’ять про тих, хто сіяв розумне і вічне»

А я, педагогічний колектив Агайманської ЗОШ І-ІІІ ступенів, вихованці всіх часів, односельці бажаємо Вірі Сергіївні прожити многії літа в здоров’ї і спасінні. Ми віримо в кращу долю нашого села, наших Агайман, нашої школи.

Вчитель вищої категорії, фізики та

математики Агайманської ЗОШ І-ІІІ

ступенів Іванівської селищної ради

Тріщова Л.І.