Артилерист, льотчик, піхотинець і танкіст – земляки, які отримали найвищі відзнаки під час війни

0
215
views

Звання Героя Радянського Союзу (за часів Радянського союзу) було найвищим ступенем відзнаки та надавалось за особисті або колективні заслуги перед державою та суспільством, пов’язані із здійсненням героїчного подвигу.

Четверо земляків, вихідців з Іванівського району отримали звання Героя Радянського Союзу, під час Другої світової війни.

Резнік Федір Григорович

Є в райцентрі Тросна братська могила, в якій покоїться прах понад тисячі радянських солдатів і командирів, які загинули під час жорстоких боїв влітку 1943 року, в самий розпал Орловсько-Курської битви. Серед прізвищ сотень полеглих, вибитих на пам’ятних плитах, значиться ім’я Героя Радянського Союзу, артилериста Федора Григоровича Резніка. Про нього і буде ця розповідь.

Федір Резнік народився 19 червня 1920 року в селі Любимівка (нині – Квіткове) Іванівського району Херсонської області. У листопаді 1939 року його призвали до лав Червоної Армії. Другу світову війну Федір Григорович зустрів старшим сержантом-артилеристом, а з серпня 1942 він уже воював – на Сталінградському і Донському фронтах. Він був командиром гармати в п’ятій батареї 167-го легкого артполку… До початку Орловсько-Курської битви перша гвардійська артилерійська дивізія, що входила до складу 70-ої армії Центрального фронту, опинилася на одній з найнебезпечніших ділянок, в місці нанесення фашистами першого потужного удару – в районі населених пунктів Самодурівка і Тепле (нині – Понирівський район Курської області).

8 липня 1943 р. позиції 167-го гвардійського легкого артилерійського полку атакувало кілька десятків ворожих танків. Тільки на п’яту батарею рухалося до 30 фашистських броньованих машин. В момент, коли німецькі танки пішли в атаку, командир гармати п’ятої батареї гвардії старший сержант Федір Резнік викотив гармату на відкриту вогневу позицію для стрільби прямою наводкою в умовах безперервного бомбардування з повітря і сильного артилерійського та мінометного обстрілу району вогневих позицій Радянської армії. Прямим попаданням з танка противника у гармату Ф. Резніка був наскрізь пробитий щит і виведений з ладу один гарматний номер. Незважаючи на це, він продовжував вести згубний вогонь по ворожих танках. У підсумку бою Федір Григорович знищив два танки ворога (у тому числі один танк Т-6 «Тигр»). Крім цього, він вогнем гармати в цьому бою знищив майже взвод піхоти противника. 10 липня 1943 р. п’ята батарея 167 гвардійського легкого артполку була перекинута під село Молотичі (Фатезький район Курської області) і, не встигнувши як слід окопатися, виявилася на абсолютно відкритої позиції. У цей момент на неї трьома хвилями пішли в атаку ворожі танки. Артилеристи почали запекло і хоробро відбиватися, відзначившись вже в повному складі. Командир гармати п’ятої батареї старший сержант Федір Резнік знову в умовах сильного бомбардування з повітря і безперервного артилерійського і мінометного обстрілу викотив свою гармату на відкриту вогневу позицію і прямою наводкою спалив два німецьких середніх танки і підбив один. За ці два кровопролитних липневих дні артилерист Федір Резнік за свої подвиги був удостоєний перших нагород – з перервою з один день відразу два ордени Червоної Зірки. Гвардійцям-артилеристам пощастило в перший, найстрашніший тиждень операції «Цитадель»: вони вміло і хоробро відбивали атаки ворога, залишилися живими і незабаром у складі 1-ої гвардійської артилерійської дивізії перейшли в наступ, звільняючи територію Троснянського і Кромського районів Орловської області.

Але тут доля змінила удачливим раніше воїнам. 19 липня 1943 при прориві оборони нацистів біля села Нові Тур’ї (Троснянський район) старший сержант Федір Резник загинув у бою. У післявоєнний період останки бійців і командирів з братської могили в селі Нові Тур’ї були перенесені в братську могилу села Тросна, де в даний час і спочивають. 8 вересня 1943 Указом Президії Верховної Ради СРСР артилерист-гвардієць п’ятої батареї 167-го гвардійського артполку першої гвардійської Глухівської артилерійської дивізії прориву Резерву Головного Командування Федір Григорович Резнік був удостоєний за свої подвиги звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Федір Васильович Хіміч

Хіміч Федір Васильович народився 22 квітня 1917 року в селі Новодмитрівка Друга.

Одним із найкращих льотчиків радянських часів був легендарний Герой Радянського Союзу Федір Васильович Хіміч. Він по праву вважався неперевершеним майстром організації прикриття наших бомбардувальників від атак німецьких винищувачів, свого роду повітряним охоронцем. За всю війну німцям не вдалося збити у Хіміча жодного його «підопічного.

Воював у роки Другої світової війни Федір Хіміч в трьох прославлених частинах. 12 липня 1941 р. на Західному фронті він здійснив свій перший бойовий виліт у складі найстарішого в радянських воєнно-повітряних сил, елітного 29-го Червонопрапорного винищувального авіаполку (у грудні 1941 року він став 1-м гвардійським полком), продовжив – в 127-му Варшавському Червонопрапорному винищувальному авіаційному полку на підступах до Ленінграда, а закінчив – 9 травня 1945 року в управлінні 282-й Гомельської Червонопрапорної ордена Суворова винищувальної авіадивізії під Берліном. Незабаром всі визнали: у цьому Федору рівних немає. Десять місяців воював 127- ий винищувальний авіаполк на Ленінградському фронті. У лютому 1942 року старший лейтенант Хіміч був призначений виконуючим обов’язки командира ескадрильї, але затверджений на цій посаді тільки через чотири місяці, коли 127-й винищувальний авіаполк вже відбув з Ленінградського фронту… Наступним етапом його бойової біографії стала Сталінградська битва. Тут капітан Хіміч зробив 49 бойових вильотів. В основному літав на прикриття наземних військ і супровід бомбардувальників. Зате всього за місяць – з 28 листопада по 29 грудня 1942 року – збив шість літаків (2 – особисто і 6 – у групі).

1 січня 1943 його нагородили другим орденом Червоного Прапора.

5 липня тисячами знарядь загуркотіло одна з найбільших битв Другої світової війни – Курська битва. Із обох сторін у смертельній сутичці зійшлися 4 мільйони осіб! У складі 16-ї повітряної армії Центрального фронту генерала армії К.Рокоссовського піднялися в небо літаки 6-го змішаного авіакорпусу. На Орловському напрямку їх чекав серйозний противник – аси кращої німецької винищувальної ескадри JG-51 “Мельдерс”, яка вступила в бій майже в повному складі, маючи на озброєнні новітні винищувачі. Німецькі винищувачі, прагнучи приголомшити і придушити наших льотчиків, атакували великими групами літаків. Зав’язалися запеклі бої. Всього за два дні битви втрачено 159 радянських літаків! Німецькі аси не змогли «підібрати ключі» тільки до льотчиків 127-го винищувального авіаполку. Федір Васильович відзначився як льотчик високого рівня.

Формула успіху Хіміча була проста: завжди першим атакувати, не давати німцям схаменутися і, не зважаючи на чисельною перевагою, нав’язувати їм свою волю. Плюс до цього – грамотна тактична побудова всієї групи і організація взаємодії, зв’язку та взаємовиручки.

Всього за час війни Федір Васильович Хіміч здійснив 555 бойових вильотів.

Помер він 20 березня 2009 року і похований у Мінську (Білорусь).

Іван Трифонович Гришин

Народився Іван Трифонович у 1919 році в селі Новомиколаївка. На фронтах Другої світової війни – з червня 1941 року. До листопада 1944 року капітан Гришин був заступником командира батальйону 78-го стрілкового полку 74-ї стрілкової дивізії 57-ї армії 3-го Українського фронту.

Майже три з половиною роки крокував по фронтових дорогах Іван Трифонович Гришин. Брав участь в запеклих боях на Західному, Брянському, Центральному, 1-му, 2-му і 3-му Українських фронтах.

У листопаді 1944 року радянські війська вийшли до Дунаю. Треба було форсувати річку і захопити плацдарм на правому березі. Капітан Гришин з невеликим загоном бійців під сильним вогнем противника переправився через Дунай і закріпився на вузькій прибережній смузі. Це була вже югославська земля. Слідом за загоном Гришина туди переправилися основні сили третього батальйону, а потім і всього 78-го стрілецького полку. Під час переправи загинув командир батальйону. Капітан Гришин прийняв командування підрозділом. 12 листопада батальйон отримав наказ взяти штурмом сильно укріплене ворогом місто Апатін. Завдання стояло нелегке. Місто прикривалося лінією окопів, дзотами. В глибині оборони розміщувалися батареї. Але це не зупинило бійців. Після закінчення артпідготовки капітан Гришин підняв батальйон в атаку.

… В медсанбат Івана Трифоновича доставили після бою. Але оговтатися від ран він вже не зміг. Через два дні, 14 листопада 1944 року, Івана Трифоновича не стало. Поховали його на югославській землі у місті, яке він визволяв – Апатіні. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за «зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені мужність і героїзм у боях з німецькими загарбниками» капітан Іван Гришин посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Також був нагороджений: орденом Червоної Зірки (04.08.1943), медаллю «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (24.03.1945), орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни першого ступеня (31.12.1944) (посмертно).

Олександр Петрович Садовий

Садовий Олександр Петрович народився 03 травня 1906 року в селі Агаймани 03 січня 1963 року.

…Вранці 19 квітня 1945 р. танки майора Олександра Петровича Садового, форсувавши невелику річку, повели наступ далі. Фашисти запекло чинили оборону. Раптово з-за укриття по нашим танкам майже в упор вдарили замасковані самохідки. Командир полку наказав першому батальйону придушити їх. Т-34 відкрили вогонь. Кілька «фердинандів» спалахнули, решта стали відповзати назад. («Фердинанд» – німецька важка самохідно-артилерійська установка періоду Другої світової війни класу винищувачів танків) Неподалік від танка командира полку, за стінами напівзруйнованого будинку замиготіли зелені фігури. Вони, ймовірно, чекали, коли радянські танки підійдуть ближче, щоб відкрити вогонь з фаустпатронів (перших протитанкових гранатометів одноразової дії). – «Справа – небезпека!» – попередили в мікрофон Садового. І відразу ж кілька танків третього батальйону вдарили по руїнах. Гітлерівці були знищені. Пройшовши першу лінію ворожих окопів, полк зав’язав бій у глибині фашистської оборони. Ряди його ріділи, але це не вплинуло на наступальний прорив танкістів. Знищивши вогневі точки і загородження з дроту, вони рвонули вперед. До кінця дня майор Садовий доповів командирові 37-ї механізованої бригади полковнику Хотимському: «Ворожа оборона прорвана».

Полк знищив 6 самохідних установок і близько 300 німецьких солдатів і офіцерів, взяв 16 полонених. Почалася переправа всього танкового корпусу, а потім і армії. Вийшовши на оперативний простір, радянські танки пішли до Берліну. 21 квітня вони зав’язали бої на його околицях.

Командирська машина, а за нею й інші їхали по вулицях передмістя Берліну. Танкісти знищували вогневі точки, руйнували барикади, розстілювали ворожі гармати, долали опір фаустпатронів. Майже кожен метр доводилося брати з боєм і нерідко платити за нього дорогою ціною. Бій в місті, та ще великому, багатоповерховому, кам’яному, – складна справа. Ось в полі, на просторі, танки можуть розгорнутися … У Польщі, наприклад, за лічені дні полк пройшов 500 кілометрів – від Вісли до Одеру, звільнив понад 120 населених пунктів, в тому числі три міста.

Завершальний бій… Однак дочекатися його кінця майору Садовому не довелося. Фашистська гармата, раптово відкрила вогонь з укриття, підпалила командирську машину. Механік-водій і заряджаючий загинули, решта бійців були поранені. Олександра Петровича у важкому стані направили в медсанбат. День Перемоги майор Садовий зустрів у госпіталі. Тут він дізнався, що за проведення операції з форсування річки і прорив оборони противника на підступах до Берліна удостоєний звання Героя Радянського Союзу…

У 1946 році, у званні підполковника, Садовой О. П. був звільнений у запас. Проживав та працював у м. Херсоні. Помер 3 січня 1963 року.

Садового О. П. було також нагороджено двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки та рядом медалей.